Історія Берегомета

Селище Берегмет (до 1946 року – Бергомет-над-Сіретом) відомо з 1696 року, але ймовірно, що поселення тут виникло ще у XV столітті. За однією версією назва містечка походить від німецького “berg” (гора), а за другою – від слова «берегомет», що означає берег, що омивається водою. Cелище Берегомет розташоване у районі низькогір`я, яке піднімається двохсотметровим уступом перед горами. Його територія входить у внутрішню зону Передкарпатського прогину, і складки розчленували поперечну долину, яка в свій час була сформована річкою Сірет і зараз має вигляд широкої терасової рівнини. Сама назва селища походить від назви слова Берегомет, тобто місце де берег річки Сірет наметається чи зметається водою.

Виконавчий комітет Берегометської селищної ради був створений в квітні 1944 року. З 1961 року виконавчий комітет об’єднав село Берегомет і село Заріччя.

В 1963 році рішенням Чернівецької обласної ради депутатів №444/18 від 28 вересня 1963 року село Берегомет було віднесено у категорію селищ міського типу і з цього часу називається Берегометською селищною радою. В його склад входить селище Берегомет і село Заріччя. Селище Берегомет поділено на кути Заріччя, Зубринець, Випчина, Нижні і Верхні Дарії, Стебник, Сухий, Згари, Підкрай, Чорнівка. Протікають річки Сірет, Лукавчик, Міхідра.

Дата заснування селища ХV століття. День селища – третя неділя вересня. В 1966 році село Берегомет перейменовано в селище міського типу Берегомет. Загальна площа території селищної ради складає 11 616 га. Населення – 11161 чол., 3 800 дворів. Центр селищної ради розташований на відстані 60 км від обласного центру міста Чернівці і 18 км від міста Вижниця. Протяжність селища 12 км. На території селища знаходиться 83 вулиці з провулками протяжністю близько 150 км.

Про виникнення Берегомету існує легенда, згідно якої в цих краях у XV столітті жив селянин Василь, якій прославився винятковою мужністю під час війни з турками. На знак вдячності молдавський господар Стефан ІІІ нагородив хороброго воїна землею. Василь із родиною оселився на березі Сірету на місці майбутнього поселення, а незабаром навколо його почали селитися інші родини. Так поселення розросталось, і в кінці XVIII століття Берегомет стає одним з найважливіших на Буковині центрів деревообробки та соляних промислів.

У ХІХ столітті Берегомет став вотчиною графської родини Васильків, найяскравіший представник якої – Микола Василько, залишився в історії Буковини, як політик, що присвятив більшу частину свого життя відстоюванню прав українців в Австрійській імперії. Будучі уродженцем сусіднього з Берегометом села Лукавці, Василько отримав престижну освіту у престижному віденському вищому навчальному закладі – Терезіанумі. Повернувшись на Буковину, Василько неодноразово був обираний сільським старостою Лукавців, а в 30 років стає депутатом Буковинського Сейму – органу крайового самоврядування. Створене ним у 1903 році депутатське об’єднання «Вільнодумний союз» склало то проштовхнуло у буковинському парламенті низку місцевих законів, які сприяли створенню справжньої політичної та культурної автономії українців та інших народів, що населяли Буковину. А українці у 1911 році, вперше за часів австрійського панування, утворили в Буковинському Сеймі достатньо велику фракцію (17 місць з 63), що йменувалася «Український клюб».

У 1898 та у 1907 році Микола Василько, залишаючись депутатом Буковинського Сейму, обираний депутатом до рейхстагу – головного австрійського парламенту. Разом із своїми однодумцями з Буковини та Галичини він утворює в парламенті так званий «Буковинський клюб», якій у 1911 році перетворюється на «Союз українських послів» – потужну фракцію з 29 депутатів, яка до розпаду імперії міцно тримала оборону загальноукраїнських інтересів у Відні.

Під час українських визвольних змагань 1918 – 1924 років Микола Василько був представником уряду Західноукраїнської народної республіки в Австрії, а після «акту злуки» між двома українськими республіками – представником Української народної республіки у Швейцарії та Німеччині.

В Берегометі і сьогодні залишилося декілька визначних пам’яток, пов’язаних з життєдіяльністю шляхетного роду Васильків. На жаль, найяскравіша споруда – замок Васильків, який існував ще на початку ХХ століття, у своєму первісному вигляді не зберігся.

Ще до в’їзду в Берегомет з боку Вижниці кидається в очі своєрідна його візитівка – гора Малий Стіжок висотою 784 метри. З горою пов’язана легенда про ватажка селянського повстання Олески Довбуша, який нібито заховав тут скарби, награбовані у багатіїв.

Сама вершина знаходиться на правому березі Сірету, а саме містечко витягнуто уздовж його лівого берега на 12 кілометрів. Всі пам’ятки міста знаходяться на головній та найдовшій вулиці, що має назву Центральна.

В самому центрі на розі дороги, що веде з Вижниці та вулиці Центральної стоїть мурована Михайлівська церква, безпосередньо пов’язана з родом Васильків.

Церква побудована у 1888 році коштом представників цього славетного роду. Раніше біля сучасної церкви на місці, де тепер розташований цвинтар, знаходилася більш стара церква, побудована Олександром Васильком у 1773 році, та перевезена у 1889 року до села Долішній Шепіт. Про це сповіщає старий пам’ятний хрест, встановлений на огородженій ділянці цвинтаря.

Поряд з хрестом за тією ж самою огорожею стоїть декілька надгробків з іменами роду Васильків. На одному з них зберігся родовий герб Васильків – гостроконечна стріла з оперенням, що впирається у півмісяць. Зверху герба – геральдична корона, а обабіч – шестикутні зірки. Цей надгробок належить барону Олександру Васильку (1827 – 1893). Поруч – могила графа Георгія Василька (1864 – 1940) та його дружини, графині Елізи. Над могилою встановлено чорний мармуровий пам’ятник.

По вулиці Центральній, 12 знаходиться колишня споруди літньої резиденції роду Васильків: будинок для гостей, покої господаря та приміщення для прислуги. Сьогодні ці приміщення займає селищна лікарня, а про колишню велич резиденції нагадує хіба що графський парк навколо корпусів колишнього маєтку Васильків.

Берегометський дендропарк був закладений Миколою Васильком у 1890 році. Сьогодні ця пам’ятка садово-паркового мистецтва є унікальною. Парк займає територію в один гектар, а до його складу входять 54 види дерев та чагарників. Перлиною парку є два дерева псевдомодрини золотистої, які проростають лише в дельті ріки Янцзи у Китаї. Це єдине місце в Україні, де ростуть ці рідкісні екзоти. Іншим унікальним природним експонатом дендропарку є японське дерево гінкго дволопатеве. Це старовинне дерево, яке навіть пам’ятає часи динозаврів. Сьогодні в парку налічується три дерева цього виду. Любителі зеленої природи також побачать в дендропарку реліктові дерева тиса ягідного, камфорне дерево, канадську тсугу. А справжньою окрасою парку є тюльпанове дерево.

Крім Михайлівської церкви в Берегометі є мурована Миколаївська церква 1897 року, розташована напроти колишнього маєтку. Враховуючі її місце розташування, можна зробити висновок, що вона теж має відношення до родини Васильків.

В двохповерховому будинку жовтого кольору з конусоподібною башточкою на розі будинку по вулиці Центральна, 27А розташувався офіс Національного природного парку «Вижницький». Цей парк є найменшим за площею національним парком українських Карпат, проте є не менш пізнавальний за інші. Адже він – єдине подібне утворення не лише в Буковинських Карпатах, а й взагалі на території Буковини.

Територія парку має площу 7,9 тис. гектарів і розташована в межах Вижницького району. Парк створений у серпні 1995 року в низькогірській частині Буковинських Карпат в міжріччі Черемошу і Сірету в зоні з м’яким кліматом, що характеризується теплою зимою та нежарким літом, та переважанням в лісах теплолюбивих порід бука і ялиці. Ландшафт парку різноманітний: східна його частина, що знаходиться в басейні Сірету, зайнята переважно гірськими пасмами і широкими долинами, а західна – черемиська, інтенсивно розчленована. Тут багато мальовничих скель, крутосхилів, ущелин та водоспадів.

Праворуч від будинку правління національного парку розташована симпатична двоповерхова будівля з оглядовою баштою, яка нагадує ратушу або пожежну каланчу. При румунах тут була примарія, сьогодні – музична школа.

Прогулюючись центральною вулицею селища, неможливо не помітити безліч старих австрійських будиночків та колишніх вілл місцевих багатіїв.

При виїзді з Берегомету у бік Сторожинця ліворуч від дороги була дерев’яна церква святого Юрія 1890 року з дзвіницею. Бляха і сайдинг – майже обов’язковий атрибут буковинського гуцульського дерев’яного храму. І тільки нижні зруби, окрашені у сірий колір, нагадують про те, що перед нами – дерев’яна споруда. У 2010 році внаслідок пожежі вогнем були знищені сама будівля й матеріальні цінності. Жертв і потерпілих немає.  Проте зараз на її місці стоїть нова церква, побудована завдяки вірянам та прихожанам Берегомету та священика Степана Колотила.  Відкриття храму відбулось у 2021 році.

         На території селища працюють ДП «Берегометське лісомисливське господарство», Вижницький ДСЛГ АПК, ТзОВ «Берегометська лісова компанія», які займаються виробництвом деревини та виробів з деревини тощо.

Почесні громадяни:

• Кисилиця О.О. – художниця,
• Пшеничко П.Ф.- кандидат фізико – математичних наук,
• Марчук І.В. та Шутак М.І. – кандидати математичних наук,
• Перепелиця С.С. – кандидат філологічних наук,
• Шваб О.Д.- суддя,
• Бужора Д.О.- колишній голова Вижницької районної державної адміністрації та районної ради,
• Киращук Дмитро Дмитрович – кандидат фізико-математичних наук.

Промислові підприємства:

– ДП «Берегометське лісомисливське господарство»;
– Вижницький ДСЛГ АПК;
– ТзОВ «Берегометська лісова компанія»;
– Національний природний парк «Вижницький»;
– нафтоналивна естакада Надвірнянського НГДУ, яка видобуває нафту з родовища, розміщеного неподалік від селища.

Освітні заклади

На території селища функціонують 3 загальноосвітні середні школи та гімназія, Вищий приватний політехнічний технікум, 3 дитячі дошкільні установи «Світанок», «Росинка», «Барвінок» та школа-сад. Також є на території селища школа мистецтв ім. Одарки Киселиці.

Охорона здоров’я

На території селища функціонує Берегометська селищна лікарня, лікарня Товариства Червоного Хреста та фельдшерсько-акушерський пункт.

Культура, спорт, туризм

В селищі працюють 5 бібліотек, Будинок культури, клуб с. Заріччя.
В центрі селища розміщений селищний стадіон та міні-футбольне поле. Працюють 4 спортивні зали в школах, є 5 спортивних майданчиків.
Крім цього в селищі функціонує табір відпочинку «Юність».

На території селища є такі церкви:

–    Свято-Михайлівська Українська православна церква;
–    Свято-Георгіївська Українська православна церква;
–    Свято-Покровська православна церква Чернівецько-Буковинської єпархії;
–    Молитовний Дім Адвентистів Сьомого Дня.